 |
Ріпак - друга в Україні олійна культура за площею посіву та валовим виробництвом. Він поступається лише соняшнику. Під вирощування культури залежно від року використовується майже 2% ріллі.
Ріпак озимий в Україні є культурою, орієнтованою на експорт, де отримана олія використовується для виробництва біопалива. Ринок ріпаку приваблює своєю прибутковістю, формує експортний потенціал агропромислового комплексу. Гектар ріпаку в Європі дає близько 1100 кг олії, яка є основою дизельного пального. Завдяки постійному попиту та стабільним цінам це дозволяє мінімізувати фінансові ризики.
В агрономічному плані ріпак на відміну від соняшнику має незаперечні переваги в тому, що не знижує родючість ґрунту, а навпаки — покращує його фізико-хімічні властивості, є добрим фітосанітаром проти кореневих гнилей зернових культур, збільшує запаси органічних речовин і розчинних форм фосфору, поліпшує повітряні й агрохімічні властивості ґрунту.
Забезпечення рослин озимого та ярого ріпаку основними поживними речовинами є одним із визначальних чинників доброго їх розвитку і високої продуктивності.
Для одержання урожаю насіння у межах 30 ц/га і більше під озимий ріпак необхідно внести на гектар: 140-160 кг азоту, 70-90 кг фосфору, 190-220 кг калію. Величину дози добрив розраховують залежно від родючості ґрунту, стану посівів і отримання запланованого врожаю.
Добрива є одним із факторів, від якого залежать умови розвитку як рослин, так і шкідливих організмів. Їх вплив проявляється у зміні мікроклімату в посівах, морфо-фізіологічних особливостей рослин, зміщенні фенологічних фаз їх розвитку.
Для підживлення ріпак потребує добрив з вмістом основних елементів живлення та мікроелементів.
Азотні добрива є важливим фактором формування високої врожайності і якості насіння. Вони істотно впливають на фітосанітарний стан посівів і рівень потенціальних втрат врожаю.
На ґрунтах з високою родючістю азотні добрива під озимий ріпак з осені не вносять, запобігаючи переростанню рослин до початку зими, що погіршує зимостійкість рослин і сприяє розвитку бактеріозу коренів, снігової плісені, пероноспорозу, внаслідок чого почасти спостерігається загибель посівів у ранньовесняний період. Надмірні дози азоту сприяють розмноженню капустяної попелиці, хрестоцвітих клопів, біланів. Подібна картина нерідко спостерігається при оптимальних, але не збалансованих нормах внесення калію і фосфору.
Підживлення рослин азотом навесні суттєво підвищує рівень урожайності озимого ріпаку. За дефіциту азоту в ґрунті рослини яскраво-зелені, згодом набувають жовто-бурого кольору, листки забарвлюються в оранжево-червоний колір з червоними прожилками, передчасно опадають, стебла стають пурпурно-червоними.
Фосфорні і калійні добрива в повній мірі рекомендується вносити під основний або передпосівний обробіток ґрунту. Фосфор потрібен для створення добре розвиненої кореневої системи, збільшення насіннєвої продуктивності і прискорення дозрівання. Калій сприяє формуванню більшої кількості насінин у стручках, підвищує масу 1000 насінин і вміст олії у насінні. За збалансованих норм внесення фосфору і калію підвищується зимостійкість рослин ріпаку, зменшується пошкодження шкідниками і ураження збудниками хвороб, посилюється нектароутворення, що приваблює на посіви запилювачів.
Ознакою дефіциту калію найчастіше є передчасне в’янення листя, виникнення жовтої облямівки на нижніх листках, що поступово засихають і відмирають.
Дефіцит кальцію спостерігається на кислих ґрунтах і стримує розвиток кореневої системи рослин ріпаку. Вапнування кислих ґрунтів збільшує продуктивність рослин на 20-25%.
Сірка інтенсивно засвоюється у період весняного росту і необхідна для синтезу ряду амінокислот для утворення білків. У рослині сірка є компонентом ряду ферментів, які підтримують утворення глюкозидів, що мають фітосанітарну дію. Сірка підвищує використання азоту та стабілізує вміст олії у насінні. Про дефіцит сірки в ґрунті свідчать поява на листках рослин між жилками жовтих плям, бліде забарвлення рослин, уповільнений їх ріст і слабке цвітіння, формування на них дрібних стручків з незначною кількістю насіння. Вміст олії у них незначний. Ріпак для свого росту і розвитку потребує сірки в межах 30-40 кг/га. Поповнювати вміст сірки можна обробкою добривом ІНТЕРМАГ МІКРОКОМПЛЕКС СУЛЬФІ від компанії ІНТЕРМАГ в два прийоми:
 |
1-й - у фазі формування стебла (3-5 кг/га); 2-й - у фазу бутонізації – з тою самою нормою витрати. |
Магнієве голодування ріпаку спостерігається на грунтах з низькою поглинальною здатністю, особливо на закислених. Магній бере активну участь у фотосинтезі рослин. За дефіциту магнію у ґрунті на листках ріпаку з’являється жилковий хлороз, мармуровість, вони згодом набувають червоного або коричневого забарвлення і відмирають. Внесення магнієвих добрив підвищує урожайність насіння, збільшує у ньому вміст сирого протеїну.
Насіннєва продуктивність ріпаку значною мірою залежить від наявності в грунті мікроелементів. Вони сприяють синтезу в рослинах повного спектру ферментів, які дають змогу інтенсивніше використовувати сонячну енергію, воду, макроелементи живлення (NPK). Мікроелементи підвищують імунітет рослин, їх стійкість до ураження хворобами, запобігають фізіологічній депресії. Вони покращують обмін речовин і позитивно впливають на урожайність та якість насіння ріпаку.
Дефіцит мікроелементів може виникнути за несприятливих грунтово-кліматичних умов. На легких піщаних грунтах може спостерігатися вимивання бору, магнію. На торф’яниках недоступною для рослин стає мідь. У лужному середовищі доступність більшості мікроелементів (Zn, Cu, B, Mn, Fe) обмежена. Кисле середовище є серйозною перепоною для поглинання рослинами N, P, K, Mg. Ранньовесняні холоди призводять до затримки розвитку кореневої системи, що негативно впливає на засвоєння грунтових мікроелементів, фосфору і магнію.
За дефіциту бору в грунті істотно гальмується ріст рослин, спостерігається хлороз молодих листків, знижується зав’язування стручків на рослині, зменшується кількість насінин у стручку, спостерігається опадання сформованих стручків. Характерною ознакою нестачі бору є поява червоно-фіолетових плям по краях листя, що поступово охоплює всі листкові пластинки. На слабо забезпечених бором грунтах урожайність ріпаку після внесення цього мікроелементу зростає.
Найвища продуктивність рослин спостерігається за наявності бору в грунті в дозі 0,4-0,8 кг/га. Надлишок цього елемента викликає у рослин токсикоз, старі листки по краях скручуються, відмирають і обпадають, черешки стають рожевими, іноді червоніють. Рослини в’януть, квітки формуються дрібними і блідими. Не рекомендується вносити одноразово більш як 3 кг/га бору, оскільки це може негативно вплинути на ріст наступної (зернової) культури. Оптимальна норма внесення бору для ріпаку становить 1,5 кг/г.
Молібденове голодування рослин ріпаку спостерігається на кислих ґрунтах. Характерна діагностична ознака дефіциту елемента виявляється у повільному рості рослин, деформації листків, потовщенні листкових пластинок. Оптимальна доза молібдену в ґрунті для росту й розвитку культури становить 0,2 кг/га. Під дією молібдену суттєво зростає продуктивність рослин, підвищується вміст сирого протеїну в насінні.
Марганець у рослинах активізує дію різних ферментів, впливає на синтез білків і вуглеводів, сприяє засвоєнню рослинами як нітратного, так і амонійного азоту. Зовнішні ознаки нестачі марганцю на ріпаку проявляються у вигляді хлорозу листків. Брак марганцю призводить до формування на рослинах значно менше стручків та зниження вмісту жиру в насінні. Оптимальною дозою для росту і розвитку ріпаку є наявність марганцю у грунті в дозі 0,3 кг/га.
Слід пам’ятати, що при середній забезпеченості грунту мікроелементами за допомогою мікродобрив можна отримати прибавку врожаю 4-10% від бору; 4-7% - від молібдену і 5-20% - від марганцю.
Цільовим та водночас найбільш ефективним способом компенсації дефіциту мікроелементів в рослинах є позакореневе підживлення – власне таким заходом Ви можете якісно допомогти культурі в критичні періоди росту та розвитку. При позакореневому підживленні прибавка врожаю в середньому становить 4-7 центнерів на гектар, при проведенні дворазового підживлення мікродобривами Інтермаг.
Навесні в умовах тривалих холодів розвиток кореневої системи затримується та обмежується поглинання елементів живлення. Тому першу обробку на весні рекомендовано проводити в період поновлення вегетації озимого ріпаку добривами ІНТЕРМАГ – ОЛІЙНІ (2 л/га) разом з ІНТЕРМАГ – БОР (1 л/га ) та ІНТЕРМАГ – МОЛІБДЕН (0,5-1 л/га).
 |
 |
 |
 |
Також ефективним є внесення мікродобрив у фазі бутонізації (зелений бутон). Підживлення на цьому етапі сприяє більш дружньому цвітінню і кращому утворенню квіток та насіння. З метою забезпечення цих умов, рекомендовано вносити спеціально розроблені для ріпаку комплексні добрива ІНТЕРМАГ – ОЛІЙНІ в поєднанні З ІНТЕРМАГ – БОР та ІНТЕРМАГ – ТИТАН. Застосування останнього дозволяє інтенсифікувати фотосинтез і засвоєння поживних речовин з ґрунту та стимулює процеси запилення та зав’язування насіння.
Компанія ІНТЕРМАГ пропонує комплексну програму підживлення ріпаку
 |
Слід пам’ятати, що збалансоване живлення рослин ріпаку за макро- і мікроелементами суттєво підвищує компенсаторну стійкість рослин до пошкодження шкідниками та ураження хворобами, прискорює ріст і розвиток ріпаку, в результаті цього сходи пізніх ярих бур’янів надійно затінюються, а згодом і гинуть.
Впровадивши комплексну програму підживлення ріпаку, Ви отримаєте якісну та кількісну прибавку врожаю при мінімальних витратах на гектар. На кожному етапі внесення добрив наші спеціалісти забезпечать інформаційно-консультаційний супровід, починаючи від стадії передпосівної обробки насіння, та завершуючи збором врожаю.
Із різким розширенням посівних площ під культурою спостерігається тенденція збільшення чисельності фітофагів. Їх шкідливість проявляється у різному ступені впродовж усього вегетаційного періоду.
Небезпечними шкідниками ріпаку із листогризучих є ріпаковий пильщик, ріпаковий листоїд, гусениці капустяного і ріпакового біланів, капустяної совки; із сисних - капустяна попелиця, хрестоцвіті клопи. Найбільш небезпечними є шкідники генеративних органів - ріпаковий квіткоїд, капустяний стручковий комарик (галиця), ріпаковий насіннєвий та стебловий прихованохоботники. Серед багатоїдних шкідників слід відмітити оленку волохату, гусениць озимої совки та дротяників.
 |
 |
 |
 |
 |
 |
Найбільш уразливими періодами рослин під час вегетації є фази 3-4 розеткових листків, бутонізації-цвітіння.
Економічні пороги шкодочинності для основних шкідників озимого ріпаку наступні: хрестоцвітих блішок (5 особин на 1 м2), ріпакового пильщика (2 особини на 1м2), ріпакового квіткоїда (3 особини на 1 м2), капустяного білана (2 особини на 1 м2), стеблового прихованохоботника (3 особини на 1м2).
 |
 |
 |
 |
 |
Оскільки ріпак є ентомофільною і медоносною культурою, слід дотримуватися вимог зі зберігання комах-опилювачів, зокрема бджіл.
Під час весняно-літнього періоду вегетації озимого ріпаку кожній фазі цього проміжку онтогенезу притаманний певний комплекс шкідників і хвороб.
 |
 |
 |
 |
 |
Зокрема, навесні, ще до початку розвитку листя у ріпаку озимого, за температури повітря понад 7оС рослини заселяє великий ріпаковий прихованохоботник. Статевозрілі самиці цієї комахи відкладають яйця на пагони рослини, якщо середньодобова температура повітря упродовж тижня перевищує 10оС. Оскільки останніми роками відбулися зміни клімату, пов’язані з глобальним потеплінням, заселення личинками фітофага, які ведуть прихований спосіб життя у молодих пагонах, є цілком імовірним уже в перші декади квітня. Візуально пошкоджену рослину можна розпізнати за S-подібно зігнутим стеблом, що інколи розтріскується.
Наступний період — початок фази бутонізації ріпаку озимого — характеризується появою на рослинах таких найнебезпечніших шкідників генеративних органів, як ріпаковий квіткоїд і насіннєвий ріпаковий прихованохоботник. Квіткоїд зимує у місцях із деревною рослинністю в стадії імаго, щільність зимуючого запасу шкідника може різнитися за роками, що обумовлюється погодними умовами осіннього періоду.
Основним чинником, який визначає строки виходу жуків із місць зимівлі, є середньодобова плюсова температура повітря 10…11оС. Комахи ріпакового квіткоїда спочатку з’являються на рослинах, які рано зацвітають, щоб завершити період додаткового живлення, необхідний для повноцінного дозрівання статевих залоз. Поява фітофага на рослинах ріпаку озимого збігається із початком фази бутонізації. Науковці відмічають безперечний зв’язок масової появи жуків на квітучих рослинах із їхньою щільністю на посівах ріпаку. Так, за заселеності на прилеглих до поля стаціях — 1–2 жуки на квітку кульбаби, за 30–50% заселеності рослин, щільність шкідника на ріпаку нараховує 4–6 жуків на рослину. За цим показником можна прогнозувати шкідливість фітофага на посівах і спланувати хімічні заходи захисту культури.
Важливо пам’ятати, що за інтенсивних технологій вирощування ріпаку озимого цілком імовірна поява стійких до певних інсектицидів комах ріпакового квіткоїда. Щоб запобігти цьому явищу, бажано проводити ротацію інсектицидів, намагаючись із року в рік використовувати комбіновані або із різним механізмом дії препарати.
Ріпаковий насіннєвий прихованохоботник є ще одним шкідником генеративних органів. Комаха належить до родини Довгоносики, а за характером пошкоджень — до шкідників насіння. Зимують жуки під різними сухими рослинними рештками, лісовою підстилкою — у місцях, де вони перебували у кінці літа та восени.
Зазвичай перші жуки ріпакового насіннєвого прихованохоботника з’являються на рослинах родини капустяних навесні, за настання середньодобової температури повітря 7…9оС, хоча для реактивації комах сприятлива середньодобова температура повітря становить 6оС. Підвищення температури у квітні сприяє появі перших особин шкідника на капустяних бур’янах поблизу посівів ріпаку озимого. Перехід середньодобової температури повітря через 10…15оС характеризується появою перших комах фітофага на рослинах культури. За середньодобової температури повітря 14…16оС жуки масово заселяють посіви (як правило, цей період припадає на кінець квітня — початок травня і фазу цвітіння). Щільність шкідника та рівень заселення ним рослин поступово збільшуються і до кінця червня досягають максимуму.
Характер пошкодження рослин жуками: на рослинах утворюються невеликі виразки на стеблах, бутонах, квітконіжках, — що не завдає відчутної шкоди рослинам. Самиця відкладає яйця у молодий стручок, прогризаючи отвір у його стулці. Цей період розпочинається в кінці травня і закінчується у середині червня. Характерна особливість: що більше стручків утворюється на рослині, то інтенсивніше вони заселяються шкідником.
Залежно від температури повітря личинки відроджуються у стручку на 5–7-у добу, де живляться молодим насінням. Подальший їхній розвиток проходить у цьому самому генеративному органі. За період живлення одна личинка знищує у середньому 2–3 насінини.
Отвором, зробленим самицею ріпакового насіннєвого прихованохоботника, згодом користується капустяний стручковий комарик, або галиця, відкладаючи через нього до 25 яєць у стручку. Хоча зазвичай заселення личинками комарика рослин не перевищує 0,5% (5–8 личинок на стручок), проте нехтувати цим шкідником також не слід.
Наведене вище свідчить, що захисту ріпаку озимого від ріпакового насіннєвого прихованохоботника потрібно обов’язково приділяти належну увагу, тим більше, що останніми роками його чисельність стрімко зросла. Оскільки конкретних строків проведення хімічних обробок проти фітофага не встановлено, рекомендується проводити обприскування посівів у фазі бутонізації. Цим самим можна вирішити два завдання: по-перше, обмежити контакт комах-запилювачів, які з’являються на посівах у період цвітіння ріпаку озимого, з обробленими рослинами, а по-друге — посіви водночас захищаються від ще одного небезпечного шкідника генеративних органів — ріпакового квіткоїда.
Найефективнішим заходом обмеження шкідливості фітофагів є обробка посівів інсектицидами, яку проводять за перевищення шкідником економічного порогу шкідливості. Компанія УКРАВІТ пропонує для захисту ріпаку від комплексу шкідників слідуючі високоефективні інсектициди:
- АНТИГУСІНЬ, КС® (Лямбда-цигалотрин, 50 г/л)
- АНТИКОЛОРАД, КС® (Імідаклоприд, 150 г/л + лямбда-цигалотрин, 50 г/л)
- ДИМЕВІТ, КЕ®, (Диметоат, 400 г/л)
- ПІРІМІВІТ, КЕ® (Піріміфос-метил, 500 г/л)
- СМЕРТЬ ЖУКАМ, ВГ® (Імідаклоприд, 700 г/кг)
- ФАС, КЕ® (Альфа-циперметрин, 100 г/л)
- ХЛОРПІРІВІТ-АГРО, КЕ® (Хлорпірифос, 500 г/л + циперметрин, 50 г/л)
Одним з важливих чинників недобору врожаю ріпаку є комплекс хвороб. Вони можуть спричинити значний недобір урожаю та суттєве зниження якості зеленої маси і насіння ріпаку.
Розповсюдження більшості хвороб залежить від погодних умов вегетаційного періоду та технології вирощування ріпаку.
Часті відлиги, перепади температури, утворення льодової кірки на посівах позитивно впливають на розповсюдження збудників таких хвороб, як снігова пліснява, альтернаріоз, переноспороз, тифульоз та фомоз, під впливом яких в уражених листках рослин підвищується вміст каротину, сухої речовини, клітковини, золи, проте істотно знижується вміст вітаміну С, протеїну, жиру, цукру. Сума амінокислот в уражених листках ріпаку залежно від інтенсивності розвитку хвороб знижується в 1,4-2,7 разів, в тому числі незамінних амінокислот в 1,5-2,9 і замінних - в 0,13-2,6 разів.
Недобір урожаю насіння від хвороб залежно від сорту та технології його вирощування і коливається від 15 до 70%, значно погіршуються при цьому його посівні та технологічні якості. При ураженні стручків ріпаку вміст олії у насінні залежно від збудника хвороби знижується в 1,3-3,4 разів, істотно підвищується питома вага пальметинової, стеаринової, ерукової, ейкозинової, ліноленової кислот за зниження питомої ваги олеїнової і лінолевої.
Тому, навесні виникає необхідність провести фунгіцидний обробіток заздалегідь, щоб зупинити розвиток нових хвороб та тих, що перейшли з осіннього періоду. Добре себе зарекомендували фунгіциди компанії УКРАВІТ: ДЕЗАРАЛ, КС®. (карбендазим, 500 г/л); УНІКАЛЬ, КС® (тебуконазол, 250 г/л); ЦІЛИТЕЛЬ, ЗП® (Металаксил, 80 г/кг + манкоцеб, 640 г/кг).